ВИННИЙ ПІДВАЛ СІМ'Ї ШОШ

Місцева приказка говорить, що «виноград – частина душі берегівських людей».

Протягом минулих століть всі шляхетні мешканці Берегова – господарі, купці, канцеляри, юристи, лікарі – зазвичай мали виноградники поблизу міста, та доглядали їх всією сім’єю. Кожен господар пишався, якщо йому вдавалося виготовити якісне вино, адже цим самим підвищувався його престиж серед товаришів.

В ІІ-й половині XVIII століття після Карловецького миру 1699 року, коли закінчилося майже двохсотлітнє турецьке панування, виноградарство Закарпаття досягло значного розвитку. Закарпатські вина (Мужіївські, Берегівські, Середнянські) за якістю не поступалися Токайським і Шопронським і експортувалися у Прусію, Росію, Польщу, Англію, Голландію та Швецію. Червоні та білі вина у великій кількості вивозилися за Карпати. У Самборі, Стрию, Перемишлі місцеві купці, користуючись пільгами складського права, перепродували вина у Варшаву, Краків, Львів, Вільно, Київ і, навіть, у Москву і Петербург.

Особливий успіх мали вина з села Середнє, частина виноградників якого належала російському царю Петру І. Однак, є свідчення, що саме берегівські вина купував Петро І для свого війська і флоту, бо токайське і шопронське було дорожчим.

Тиводар Легоцький (1830-1915) — видатний дослідник, неперевершений знавець історії, археології й етнографії краю, який мешкав у Мункачі, визнавав, що за якістю на перших місцях стоять берегсаські, мужайські та беневські вина. Чудово росте виноград на горах Гат, Ловачка, Мукачівська Велика, Ардо та Запсонь, з нього роблять непогане вино. Серед виноробів він визначав таких: Дюлу Фрейзена, Яноша Нусера, Лайоша Ружака, Йосипа Вокурко, Йосипа Кіша, Антала Черскі та інших. Смак їх вин приємно кислий, як рейнський, і надихає на хороший настрій, якщо це Фурмінт або Бакатор, наголошує Легоцький.

Від знаменитого краєзнавця також дізнаємося, що граф Ервін Шенборн-Бухгейм, якому належали великі парцелли виноградників також і в околиці Берегсаса, у 1878 році успішно розводить аж 220 різних сортів винограду. З усіх них граф перевагу надавав Рислінгу. У винницях, вирубаних у скелях гори Сарка, він зберігав у великих дубових діжках вина, які славилися своїм ароматом та смаком. А червоне вино врожаю 1866 року ставили поруч із відомими Егерськими.

За словами того ж Легоцького, берегсаські десертні вина із сортів Самородні в найбільшій кількості експортують до Польщі, однак розвозять їх також по всій країні, навіть у Токай-Хедьалйа, де, як відомо, роблять прославлені на весь світ токайські вина, в тому числі Токай Асу. Так, наприклад, у 1866 році, після доброго врожаю винограду, туди було відправлено понад 4 тисячі декалітрів вина. Кращими виноградарями та виноробами у ті часи були Ференц Гуті, Дюло Йобсти, Жигмонд Козак, Шандор Генци, Шамуел Кантор, Міклош Ураї, Іштван Горват, Бейло Гуняди, Антал Яндришич, Нандор Чанк, Альберт Гаті, Антал Мак та інші.

Як пишуть тогочасні газети, Берегівські винороби у 1870 році вперше взяли участь в серйозному конкурсі, в м. Кошіце, і одразу здобули шість золотих та чотирнадцять срібних медалей.

В журналі “Szölő-Bor-Gyűmölcs” у той час було написано: “Ціною величезного матеріального навантаження, вкладення матеріальних ресурсів, непосильної роботи, переживання за якість майбутнього напою - народжується вино – цей чудовий флюїд здоров’я та доброго настрою, образ крові Ісуса Христа, яку він пролив за наші гріхи».

Кожне вино має своє дитинство, юність і зрілість, а також вони старіють та вмирають. Деякі вина не рекомендується вживати відразу після приготування - вони повинні бути витримані протягом певного періоду часу; інші ж, навпаки, хороші молодими. Багато вин покращують свої смакові якості протягом п'ятдесяти років. Ці вина вважаються більш престижними і цінуються вище.

Значну частину недорогих вин будь-якого кольору вживаються молодими. Такі вина не витримують. Найцінніше в них - свіжість і гострий, міцний аромат. Молоде вино дозволяє повною мірою відчути смак свіжого винограду. Воно містить весь комплекс елементів: кислоти, цукор, мінеральні речовини, фенол і танін. Набір цих речовин забезпечує вину смак і аромат. Щоб ці елементи злилися в гармонійне ціле і утворили те, що називається «букетом вина» необхідні час і кисень.

У чому ж полягає успіх берегівських вин? У Берегсасі, якщо подивитися крізь століття, ніколи не було поміщика, великого землевласника, який би володів землями навколо міста. Це був королівський маєток, який передавався у спадщину, а пізніше – центр Березької жупи. Тут завжди жила спільність вільних людей, яким не треба було підлаштовуватися під вимоги єдиного господаря. Місцеві власники-виноградарі та ремісники-промисловці не були підлеглими один одному, більше того, існувала взаємодопомога.

За радянських часів, найвідомішим виробником вина на Закарпатті був Берегівський виноробний завод, який виробляв понад 10 сортів вина, а його візитною карткою була «Троянда Закарпаття». Неодноразово берегівські вина одержували найвищі нагороди на відомих міжнародних виставках і фестивалях. Наприклад, 7 медалей здобули закарпатські винороби з міжнародного виставки-ярмарку вин, коньяків і горілок “Ленекспорт-2003”, що відбувся у Санкт-Петербурзі. В престижному виставці-ярмарку виставляли свою продукцію визнані фірми із Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Чехії, Німеччини, Греції, Кіпру та Югославії. Неабияку конкуренцію закарпатцям склали й винороби Молдови, Росії, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Туркменії. Проте, золотих нагород удостоїлось вино марки “Променисте” Берегівського радгосп-заводу та коньяки марок “Ужгород” і “Тиса”, а срібної — коньяк “Закарпатський” Ужгородського коньячного заводу.

Нажаль, ще з 1991 року триває процес занепаду виноробства на Закарпатті, коли на українському ринку з’явилися вина іноземних виробників і наші вина, швидко загубилися в тіні елегантного дизайну європейських напоїв. За минулі роки на Закарпатті кількість виноробних підприємств скоротилася з 21 до двох (!), що працюють і ще декілька, які ледве виживають. Більшість підприємств перейшли на консерванти і займаються тільки розливом вина. Процес знищення вітчизняного виробника підживлюють і дешеві іноземні вина, які навіть по запаху не нагадують виноматеріал.

Нині ця традиційна для краю галузь сільськогосподарського виробництва в занепаді. Поряд з цим активно розвивається приватне виноробство, яке, при більш лояльному відношенні держави, мало б змогу гідно конкурувати на ринку натуральних українських вин. Кращих виноградарів та виноробів Берегівщини, які стають переможцями не тільки закарпатських фестивалів вина, а й Міжнародних та Європейських винних конкурсів, у наш час знають в лице - це: Андрій Бігарі, Карло Шош, Бейло Варга, Шандор Якоб, Тіберій Томпа, Юрій Параска, Карло Бігарі, Людвиг Гал, Янош Шепа та Жолт Шош. Саме вони у 2000 році згуртувались в с.г.-кооператив «Берегівський виноробний край», що став основою для створеного у 2003 році, єдиного в Україні, Берегівського Лицарського Винного ордену імені святого Венцела (від автора – Венцел - міфічний покровитель берегівських виноробів). А потім влилися потужною громадою в, єдину в Україні, Обласну Асоціацію «Спілку приватних виноградарів та виноробів Закарпаття» (засновану у 2007 році), чим вдається частково відроджувати виноробство та історичні сорти вин і пропонувати їх для дегустації нашим гостям та друзям.

А люди, які подорожують та цінують якісне домашнє вино, всюди намагаються покуштувати і якнайбільше дізнатися про місцеві домашні вина та традиції культури виноробства, відчути їх характерність та відмінність від багатьох сортів вин Європи та Криму.

Найхарактерніше про особливості закарпатських вин та їх місце на українській палітрі сказала представник ООН в Україні з питань вина та коньяку Наталія Гриценко, яка десятки років керує лабораторією виноробства Закарпатського інституту агропромислового виробництва: «Якщо вина Кримського півострову, регіону з набагато теплішим кліматом, порівнюють з пахучою трояндою, тоді вина нашого краю – це польові квіти. На перший погляд вони не привертають увагу, але вони надзвичайно цінні – ці вина мають приховані якості, в першу чергу завдяки характерній кислотності. У формуванні аромату та смаку важливу роль відіграють гірські туфові породи берегівського горбогір’я, а також погодні умови північної межі світового виноградарства».

Вино є одне з найбільш улюблених нами напоїв. Ніж пити воду сумнівної чистоти, винороби радять краще до їди або разом з нею випити благородне чисте або змішане з водою вино. Традиція змішувати вино з мінеральною або содовою водою прийшла до Угорщини, а відтак і до нашого краю, в кінці XIX століття. Це, так званий "закарпатський фрич". Залежно від пропорцій вина і води відомі різні види фричу. Основні з них:

"малий фрич" - 100 мл вина та 100 мл газованої води,

"класичний фрич", - 200 мл вина і 100 мл газованої води,

"фрич-довгий крок" - складається з 100 мл вина і 200 мл води,

"фрич-мер" - 150 мл вина і 100 мл газованої води,

"фрич-господар" - 300 мл вина і 200 мл газованої води і подають в півлітровому пивному кухлі.

Вино не просто напій, який краяни п'ють майже щодня, а предмет національної гордості, настільки об'єкт істинного культу, що на його честь уже понад десятиліття, п’ять разів на рік збираються винороби в Ужгородi, Мукачевi, Береговi й Виноградовi на винні фестивалі, аби показати свої найвишуканiшi творіння — бiлi й червонi, сухi та десертнi вина. Це поєднання сонця i вiтру, творчостi й натхнення, щедростi та любовi, традицій та звичаїв.

Вино не просто напій, який краяни п'ють майже щодня, а предмет національної гордості, настільки об'єкт істинного культу, що на його честь уже понад десятиліття, п’ять разів на рік збираються винороби в Ужгородi, Мукачевi, Береговi й Виноградовi на винні фестивалі, аби показати свої найвишуканiшi творіння — бiлi й червонi, сухi та десертнi вина. Це поєднання сонця i вiтру, творчостi й натхнення, щедростi та любовi, традицій та звичаїв.